Відео

Історія

Гетьман Богдан Хмельницький, згідно з привілеєм польського короля Яна Казимира (1649), підтвердженим російським царем Олексієм Михайловичем (1654), володів лісами Бовтишем, Нерубаєм та с. Бірками. Б. Хмельницький зупинявся у Бірках у 1653 р. У таборі він збирав полки для походу. Сюди до гетьмана приїздили посли російського царя, кримського хана, турецького султана. У Бірках разом з Б. Хмельницьким побував і генералний писар Іван Виговський. У Бірках Б. Хмельницький писав листи до польських вельмож. Село згадується у багатьох документах російських послів, рішеннях Земського собору. Олександрівка виникла в першій половині ХVII століття. У 1787 році Олександрівка перейшла у власність російського князя Г.Потьомкіна, який подарував її своєму родичеві. З середини 30-х років XVIII ст. Чутянський, Бовтиський і Нерубайський ліси стали центрами зосередження загонів гайдамаків. На початку 1737 р. об'єднані загони гайдамаків налічували до тисячі чоловік, "снували по селах і лісах понад річкою Тясмином". У 1750 р. запеклий бій між польськими військами та гайда­маками відбувся біля Чутянського лісу. В цьому ж лісі на хуторі Литвинівці, біля сучасного Ружичевого, стояли гайда­мацькі загони Василя Мележка і Марка Мамая. Під час Коліївщини в загоні Семена Неживого було чимало жителів с. Цвітного. Гайдамаки діяли в Бірках, Бовтишці, Ставидлах, Осоті. Історія краю пов'язана з декабрист­ським рухом. У Бовтишці, Розумівці, Трилісах, Іванівці, Олександрівці жили або бували С. Г. Волконський, В. Л. Давидов, О. В. та Й. О. Поджіо, В. М. Лихарєв, М. Ф. Орлов, А. В. Єнтальцев. Услід за чоловіками-декабристами до Сибіру з Бовтишки вирушила М. М. Волконська, а з Олександрівки — О. В. Єнтальцева. На початку 19 століття, населення становило 11,9 тисяч жителів. У національному складі переважали українці. Мешкали росіяни, вірмени, євреї, цигани та інші національності. Селяни Старої Осоти повставали проти панського гніту в 1833 та 1838 рр., а жителі Олександрівки й сусідніх з нею сіл бра­ли участь у Київській козаччині (1855). Радянську владу в районі встановле­но на початку 1918 р., але вже в березні 1918 р. територію окупували австро-німецькі війська, боротьбу з якими вели партизанські загони на чолі з Т. О. Колісником, П. І. Олизьком та І. К. Тихоненком. У 1919 р. частину району захопили війська М. О. Григор'єва та Н. І. Махна. В липні 1919-го у с. Сентовому (нині Родниківка) за наказом Н. І. Махна було вбито М. О. Григор'єва. У 1918—1922 рр. села району перебували під значним впливом Холодноярської повстанської організації, ліквідованої червоними військами, зокрема Першою кінною армією. Тут діяли отамани Пилип Хмара, Іван Гонта (Лютий-Лютенко), Мефодій Голик-Залізняк, Яків Щериця, Василь Кваша, брати Чучупаки, Чорний Ворон та інші, які тримали зв'язок з урядом Української Народної Республіки. Події, що відбувалися в краї у цей період, описав учасник повстання український письменник Ю. Горліс-Горський у книзі "Холодний Яр". Голодомор в Олександрівському районі. За період з 1932-1933 років в Олександрівському районі від голодної смерті загинуло близько 4000 людей. Це стало справжім випробуванням для українців. З розвитком капіталістичних відносин у 1839 році в містечку побудовано цукрозавод. На фото зображено будівництво заводу в різні часи та його робочий колектив 1924 року. Ці традиції продовжені в 20-21 столітті. Мешканці Олександрівщини й до тепер вживають цукор, виготовлений на цьому заводі. Колгосп «Іскра». 1936рік, у колгосп прийшов перший трактор. Загалом у цей період сільське господарство почало розвиватись, але це тривало не довго… 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили Олександрівку. Приміщення середньої школи вони перетворили на гестапівську катівню. Тут загинули сотні людей. В партизанські загони жителі йшли цілими родинами. Вони були розвідниками, проводили агітаційно-масову роботу серед населення. В Олександрівці у лютому 1943р. було утворено табір для цивільного населення. У січні — лютому 1944 р. в с. Бовтишці перебував штаб 2-го Українського фронту, який здійснював підготовку до Корсунь-Шевченківської битви.